Національна Спілка Письменників
# # # # # #
 Письменницький довідник  


Редакційний портфель

Свято Незалежності

Дата публікації: 1193134005

       Фло догравав свій останній день. Вмирала жовта квітка на пропахлих ліками подушках. Кровоточили глибокі рани на стінах тісної кімнатчини. Наскільки тісної, що третьому між ними було б важко дихати - Фло і жовта квітка. Третій зайвий.      Якщо довго дивитися на власну долоню, долоня починає існувати окремо від тебе. Так само і біль - коли довго терпиш його - перестає бути в тобі. І тоді стає байдуже, чи справді болить чи просто здається, що болить. Він звик до цього. Леся - теж. Тому й навідувалася до свого діда вкрай рідко і дуже ненадовго. Йому все одно. А їй - ні. Вона молода і хоче думати про власне щастя. До чого ж тут дід, який за все своє життя навіть не спромігся виконати бодай одну свою обіцянку - "зробити рибкою", тобто навчити її плавати? А казав, встигне до смерті... Не встигне. Леся не хотіла ходити до Фло. Але приходила щосуботи - принести і покласти на його подушку свіжу жовту квітку, прибравши стару, прив\'ялу. Кажуть, жовтий колір - колір розлуки. Так треба - завжди готувати себе до розлуки з тим, кого любиш чи... кого ненавидиш. Так треба - жовта квітка. Вона не казала на нього "дідусь", казала, як усі - "Фло", потай тримаючи на серці важку дитячу образу - за ту ж "рибку", якої так і не вийшло. А було ж найбільшою і найсильнішою мрією усього її життя - навчитися плавати. І Фло обіцяв... А ще обіцяв художню академію, персональні виставки по всьому світу і багато чого такого, на що може бути спокушена талановита, молода і не позбавлена амбіцій особа. А ще... Обманув. Не виконав. Не хотів виконувати. Заздрив онучці. У неї є майбутнє, у нього ж - ані майбутнього, ані минулого... ФЛО - просто ініціали, перші літери... Він навіть не мав імені. І нікого не цікавило, що ховається за тими літерами. Так собі - ФЛО - ніби щось жалюгідне, безлике, середнього роду. Просто Фло. Нікому тепер непотрібний скульптор, який колись мав талант, славу, гроші, сім\'ю - усе, про що мріють смертні... Але бронзові ідоли, в котрих він свого часу вкладав частку себе самого, не виправдали ані його хисту, ані сил, ані мрій про вічність. Ідоли виявилися так само смертними як і той, хто повірив у них і виліпив, як Бог Адама - аби потім покарати і знищити, але, на відміну від Бога, знищивши разом і себе... Старий Фло плакав за життям - міг прожити його і не прожив.        У місті стояла спека. Хотілося вирватися з неї якомога швидше і без вагань. Леся стрибнула в Модестове авто і, цілуючи чоловіка, котрого вважала своїм коханим, подумала про те, що світ, напевно, складається не з молекул і атомів, а лише з розпеченого асфальту, від якого нудить - до запаморочення. Її тіло - суцільний асфальт, як і тіло того, хто сидить поруч з нею. Мозок, серце, руки - усе асфальт. Лише очі - справжні. Подивилася на Модеста. - З днем незалежності! - Дякую, тебе також. Треба відсвяткувати належно.      Належно... Рік тому Леся зловила себе на думці, що починає боятися свят. Просто свята перестали приносити їй очікувану душевну радість. Казки повідходили у дитинство, і кожне свято ставало випробуванням. Нічого нового. Нічого такого, чому б можна було здивуватися. А так хотілося - весь час вірити в диво.      -  Мені знову снилася твоя мама, Мод. Ніби ми сиділи з тобою у моїй кімнаті, а вона потелефонувала на твій мобільний, аби запитати, як ти живеш. Чи ніхто не ображає її сина в тому світі, в якому вона його залишила. Ти, коли говорив з нею, був такий радісний, як дитина... я тебе таким ніколи не бачила. Потім ти передав телефон мені. Твоя мама, чуєш, Мод, побажала нам щастя. І просила передати тобі, аби ти не переживав - там, де вона зараз, їй дуже затишно і тепло. А потім сказала, що надіслала нам з тобою - чомусь на мій емейл - маленький подарунок зі свого світу. Ми одразу перевірили пошту. Мод, знаєш, що там було, у віртуальному листі твоєї мами? Відео з раю. Аби ми на власні очі переконалися, що їй добре там, куди вона пішла від тебе. Ти не можеш собі уявити, що ми бачили в моєму сні, на тому відео! Справді - неземна краса! Але словами тих кадрів не опишеш. Лише дивитися і відчувати.  -  Цікавий сон, - Модест повернувся до неї обличчям на мить, щоб сказати усього два слова, проте Леся встигла за цю мить побачити, як тримтять дві блискучі сльозинки в кутиках його очей. «Лише очі - справжні» - знову подумала. Бо ж усе - асфальт.  -  Цікавий, - погодилася, - після такого сну можна не боятися смерті...  -  У двадцять чотири про смерть взагалі можна не думати.      Тепер Модест напружено дивився на дорогу. Не хотів, аби Леся спостерігала за маршрутом отих двох сльозинок, які не зміг від неї приховати - не її справа, куди вони покотяться і де зупиняться. Лесин сон зачепив його за живе. Боляче зачепив. Аж Лесі стало ніяково. Кохала Модеста. Розумний, чуйний, ніжний, симпатичний... і все таке інше, що подобається дівчатам. Не знала, щоправда, як довго протриває оте кохання. Нічого вічного не буває. Вона згадала про Фло. Сьогодні - субота. Як би їй не хотілося, але треба навістити діда. Хоча б тому, що він - теж невічний, а Леся - єдина і пряма його спадкоємиця. Успадковувати, окрім однокімнатної квартири у центрі міста, їй нема чого, але і це сьогодні - цілком втішна ціна за отакі щотижневі самокатування - осточортілими вкрай походами до старого. Колись вона зможе нарешті стати незалежною від батьків - жити окремо. Лаштувати своє життя так, як вважає за потрібне. Ані татко-вчитель, ані мама-лікар не контролюватимуть кожен її крок. Не казатимуть, що правильно, а що - ні. Хоча б заради цього варто ходити до Фло і приносити йому по суботах - жовту квітку. Терпіти на собі вовчий погляд і дивитися, як відкривається страшна чорна безодня під його ліжком. Дихати ліками і натяками на смерть. Хоча... дівчина боялася зізнатися собі іще ув одній божевільній правді: вона приходила до Фло - тому що їй подобалося дивитися, як він помирає. Її тішила дідова нікчемність і безпорадність. Вона несвідомо висмоктувала цією прихованою втіхою останні рештки його життєвих сил, відбирала останню енергію. А тому завжди йшла від нього... просвітлена. Леся ненавиділа Фло. Тихо ненавиділа - боячися власної ненависті.      Коли була маленькою, дід взяв її з собою на свято - відкриття пам\'ятника якомусь вождику. Був початок травня. От-от мали зацвісти каштани. Діда вітали високі і низенькі дядьки у блискучих черевиках і чорних костюмах. Тиснули йому руку і хвалили за те, що зміг зробити вождика таким, "як живий". А потім був великий бенкет. Один з тих дядьків відвів Лесю у кабінет з дорогими меблями. Посадив на м\'яке шкіряне крісло. Дав їй склянку шипучого лимонаду і кремове тістечко. А потім запитав, чи сподобався їй пам\'ятник, зроблений дідом. Леся відповіла тоді з усією дитячою щирістю: "Ні, не сподобався, він дуже страшний і схожий на чорта". І досі пам\'ятає лютий вираз обличчя того дядька в чорному костюмі. Він одразу ж покликав Фло, який тоді іще не був Фло, а був Леонідом Олексійовичем. Відвів його в інший куток кабінету і щось довго говорив. Потім кричав, махаючи руками. Дід став сумним і стурбованим. Ввечері того ж дня він боляче вдарив Лесю по світлому дитячому личку - аж з\'явилися червоні плями - і наказав ніколи більше в житті не говорити нікому, що вона думає про його пам\'ятники. Леся плакала і казала, що завжди буде говорити тільки правду, навіть, якщо її битимуть. Тоді Фло змушений був замінити "кнут" на "пряник" - домовитися з онучко�%

Публікація

Дата публікації: 1206610037

Автор

Публікація

Дата публікації: 1206610074

івпвіпвіпвіпвіп
#
09.03.2008 Постанова Про присудження Національної премії України  імені Тараса Шевченка 2008 р.  ... 06.02.2008 Сумне і радісне – поруч... Володимир Захожий  Цими днями відзначає свій ювілей член Національної спілки п... 01.01.2008 В ім`я майбутнього В ім'я майбутнього                6-8 грудн�... 12.12.2007 Приємні вісті з Македонії ... 13.11.2007 Листопад 2007 6 вівторок 8четвер «Молодий вівторок». «Дитячі книжки» чи «книжки для дітей»? Веде ... 13.11.2007 "Калиновий гай" ровесника незалежностi З ініціативи Президента Віктора Ющенка 2007 рік в Україні оголошено Роком вшанува�... 13.11.2007 Оце так наглядачi Кабмін гідно відзначив 90-ту річницю петроградського перевороту, прийнявши поста... 23.10.2007 Хто реалізує заклик не ходити по газонах людської душі?   Критика   Хто реалізує заклик не ходити по газонах людської душі? ... 15.10.2007 AGREEMENT        AGREEMENT on establishment of the International Association of Writers' Unions " WORD ... 15.10.2007 Угода про утворення Міжнародної асоціації письменницьких спілок "Слово без кордонів"                          &... 10.10.2007 Звернення учасників Міжнародного письменницького форуму "Слово без кордонів" до Президента Грузії Михайла Саакашвілі                         П�... 1.10.2007 "А в душі - весна" "А в душі - весна" Нотатки з ювілейного вечора Олекси Ющенка  &... 1.10.2007 Мозаїка дорожніх зустрічей Дерева, які називаються „ребека”...  Василю Довжику...  Нас час не ... 1.10.2007 Анонс на жовтень 2007 року Будинок письменників України       ... 7.7.2007 Дні пам  (До 70 річчя від дня смерті поета)            Богдану-І... 7.7.2007 Відійшов у вічність Євген Попович           Відійшов у вічність Євген Попович. Зазнала  вели... 7.7.2007 Указ Президента України про відзначення державним 1.     Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня – Переб�... 7.7.2007 30 000 гривень за кращий твір року Положенняпро літературну премію Національної спілки письменників України та фо... 7.7.2007 Про ситуацію довкола видавництва "Український письменник"       З моменту призначення А.Савчука директором видавництва “Укр�... 11.11.2007 … і Гранословіє пошли При НСПУ працюють творчі комісії. Будинок письменників організовує та проводи...
Книжковий супермаркет Nedstat Basic - Free web site statistics # TNT-43 Banner Valid XHTML 1.0 Strict